дивлюсь як вони зараз ростуть і страшенно заздрю. такі юні, такі шалені, такі безтурботні, такі упевнені.
хочеться питати себе, де була я?
ДЕ БУЛА Я?
хоча іще зовісм нічого і все попереду, а браку час тисне на мої судини, я більше не бігаю о 5 ранку на вокзали зустріти когось на 5 хвилин, я більше не доганяю останнє метро після чергового концерту або квартирнику, я більше не роблю цей світ таким кольоровим, я менш цупко тримаюся за людей віддаючи їм усю їхню свободу, ту саму свободу бути поруч зі мною, якою так важко скоритатись, я більше не…

разом із тим теплом долонь досі можна обігріти площі. ця безконечена ніжність, здається живе десь під ковдрою і завжди напоготові оберігати ці дивні портали у інші життя. як гадаєш, для чого насправді сни?

пізньої ночі, взимку годині по першій, а може і ближче до другої - я зовсім не встані зімкнути очей.
давай посміхатися разом.
ХОЧЕШ?